Ім'я Андрія Бондаря давно не нове на горизонті української літератури. Іноді з довгими перервами, але ми його чуємо. І ось сьогодні ми знову чуємо ім'я цього письменника.
Презентація книги "І тим, що в гробах"... Доволі жахаюча назва, як на мене, чи не так? Проте гляньте... Просто прочитайте декілька рядків з першого оповідання! Деколи смішно, деколи трохи сумно, проте саме це і є "яскравим відображенням суб'єктивних, дуже особистих вражень автора".
Якщо ж говорити про жанр, то автор не наважується назвати свої тексти есеями, це, скоріше, коротка форма. Автор надає перевагу саме цьому жанру, бо "вона дає втілити щось, що турбує саме в цей момент" і не наважується писати романи.
На думку упорядника текстів книга "І тим, що в гробах" надзвичайно інтимно-оповідальна і це справді так. Цю книгу я, певно, читатиму дуже повільно, бо надто мені припали до душі навіть перші рядки цієї збірки. "Вона говорить ПРО когось, вона говорить ЗА когось, вона говорить ДО когось. І зрештою є кілька текстів у книжці, де ти дозволяєш говорити за тебе. Навіть якщо це миша", - ділиться Ганна Улюра.
Коже письменник сприймає власні твори якось особливо. Це стосується і читача. Незалжено від того, яку головну ідею хотів втілити автор у своєму тексті, читач розуміє це по-своєму. "Я просто люблю мислити. Це моя проблема. Я люблю рефлексію. Це не війна, не протистояння з чимось або кимось", - пояснює Андрій Бондар своє сприйняття та ставлення до власних творів.
Трохи поговоривши та погортавши книгу, вирішила, що все ж таки варто прочитати. Деякі пронизливі (як-от "мета повернення"), деякі смішні (як "філософська школа"), але всі його - автора!
Читайте і пам'ятайте: "Романи краще крутити, ніж писати!"
